Сьогодні у громаді знову сум та скорбота. У рідне місто назавжди повернувся воїн Василь Володимирович Мартинюк, 1965 року народження.
Домовину, вкриту синьо-жовтим стягом, зустрічають навколішки, віддаючи останню шану військовослужбовцю, який боровся за мирне завтра України.
Війна щодня позбавляє життя українців. У когось влучає ворожа куля на полі бою, а у когось просто зупиняється серце, як це сталося з Василем Мартинюком.
До повномасштабного вторгнення у житті Василя Мартинюка вже була одна війна. Війна з небезпекою мирного атому після вибуху на Чорнобильській АЕС.
Ця боротьба з роками принесла нашому земляку не одну хворобу. Але він ніколи нікому не жалівся.
Як справжній чоловік, Василь Мартинюк не міг стояти осторонь подій російсько-української війни.
Пішов у військо добровольцем і служив кухарем їдальні взводу матеріального забезпечення.
Як зазначив Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук, він хотів бути корисним, пішов у військо добровольцем і робив те, що міг робити, аби наблизити Перемогу.
Це позиція та приклад справжнього чоловіка.
Біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України, на символічному місці вшанування українських патріотів, відбулася громадська панахида. Попрощатися з захисником України Василем Мартинюком прийшло чимало людей, адже в Рожищі його знали як людину з активною життєвою позицією, небайдужу до того, що відбувається довкола.
Після прощання у центрі міста під звуки військового оркестру траурна процесія вирушила до храму Архістратига Михаїла, де відбулося відспівування Героя.
І востаннє рідними вулицями домовину з тілом воїна провадили до місця останнього спочинку.
Поховали солдата Василя Володимировича Мартинюка з усіма військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища.
Національний стяг, яким була вкрита домовина, військові передали доньці та синові Василя Мартинюка, як символ вільної та мирної України, за яку боровся їхній батько.
Вічна шана і слава захиснику України Василю Мартинюку! Хай спочиває з миром!
